Статті

Я й світлину свою особливу для привернення уваги сюди почепила, щоб зупинилися й прочитали.

Навіяло нічним листуванням з подругою.

Ситуація неоригінальна зовсім:
чоловік не стримується в розмовах, часто агресивно "наступає" (проявляє свою чоловічу природу воїна), вона - розстроюється, починає плакати (проявляє свою жіночу природу істоти, яку потрібно захищати.... ну не чекає вона нападу від найріднішої людини, ну не здатна вона сприймати його, як ворога, щоб завжди бути готовою відбиватися), він, бачачи "противника, що відступає", дотискає його, тобто противника, тобто свою жінку, до повної капітуляції, тобто до ридань, і переможно покидає сцену бою, йдучи курити на балкон. Герой!
......................................................................................................................

У ЛЮДСТВА Є ДВІ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ: мирна і воєнна.

Для кожної з цих форм прописані свої правила.

Для МИРНОЇ ФОРМИ взаємодії
- діють правила, про які нам розказував колись Той, кого називали Ісусом.
Там було про повагу до себе та інших людей, про те, що для Отця немає гіршого чи кращого, що всі ми для Нього є однаково улюблені діти. Тобто про цінність КОЖНОЇ окремої людини і святість її кордонів, на які ніхто не має права зазіхати БЕЗ ДОЗВОЛУ - ні словом, ні ділом, ні думкою, бо в МИРНІЙ парадигмі існування зазіхання на чуже без дозволу є недопустимим ЗЛОЧИНОМ і повинно бути покараним.

Для ВОЄННОЇ ФОРМИ взаємодії
- допустимим є буквально все: забирання чужого майна, вторгнення на чужу територію, вбивство, обман, нанесення легких та важких тілесних та психологічних ушкоджень, маніпулювання, вивідування інформації, - всі "підлі" з точки зору мирної моралі вчинки, аби сукупність їх застосування привела до ПЕРЕМОГИ. Особливо, якщо твоя війна є справедливою.

Один ДУЖЕ важливий нюанс: людина честі, так принаймні було заведено в "лицарські часи", - вона завжди ПРОГОЛОШУВАЛА про напад.

Ми, за браком освіти і розвитку, втратили всю цю систему розуміння механіки процесів.

Тому так у нас буває, що дружина "воює" з чоловіком на кухні, тобто спонтанно переходить з мирної форми існування до воєнної, через що "наривається" на симетричну, або й НЕсиметричну відповідь (бо ми ж пам'ятаємо: чоловік - воїн за своєю природою).

Або чоловік ось так, як в прикладі з моєю подругою, з мирного обговорення якогось питання раптом "запалюється" і спонтанно переходить до воєнних дій у подружньому ліжку (краще б у цьому випадку якось по-іншому доводив в ліжку свою маскулінність) і в якості наслідків має людину поруч, яка плаче і тепер, як мінімум, боїться його, а , як максимум, ненавидить і мріє про помсту.

І це все без попередження, без "оголошення війни". Тобто нападають одне на одного підло, зненацька.
І на кого?.. На найближчу людину.

Питання: для чого такі стосунки?
.......
Якби нас виховували так, як виховували колись дітей в аристократичних родинах, то людям би пояснили, що ці два режими - воєнний і мирний є НЕСУМІСНИМИ.

Люди або воюють, або живуть мирно.
Або, вирішивши "переключити режим", шляхетно про це попереджають свого візаві.

Тобто, якщо обидва існують, коли у них на "вкл." мирний режим, - агресія та напад кваліфікуються, як порушення закону мирного часу і є поведінкою недопустимою.
Тобто за подібну поведінку обов'язково потрібно вибачатися, або, якщо така поведінка "перейшла межі", - за неї повинно бути покарано.

Якщо ваш партнер не розуміє цього, то варто не просто плакати і страждати кожного разу, коли його "зриває і заносить", а поговорити з ним, пояснити і оголосити йому, що він ось зараз переходить межу і надати інформацію про "ліміт" цих переходів.

Важчою є ситуація, коли партнер чинить так, все дуже добре розуміючи.
Він розуміє, що переходить межу і все ж таки ДОЗВОЛЯЄ СОБІ СВІДОМО робити вам боляче.

Тобто його ситуативна потреба у вихлюпуванні на когось агресії є для нього важливішою, ніж ваші стосунки і ВИ КОНКРЕТНО.

Якщо після декількох пропереджень (для середньостатистичного чоловіка, зазвичай, вистачає трьох, для розумного - одного) чоловік не припиняє порушувати ваші межі і робити вам боляче, то, думаю, іншого виходу, ніж розлучитися з таким чоловіком у вас немає.

Така природа чоловіка - бути воїном (у переважній більшості і ми це підкреслили вже декілька разів), але якщо він хоче бути з жінкою, він повинен враховувати природу вас обох.

В мирний час свою войовничість дуже добре можна проявляти в бізнесі, чи в спорті.
Зараз проявити її взагалі не є проблемою: у нашому війську наразі потребують фахівців найрізноманітніших напрямків.

Як написано на щитах однієї з тренувальних баз:
"ВЧИСЯ, ТРЕНУЙСЯ, БУДЬ ГОТОВИЙ!"

Доводь свою мужність там, а не вдома на кухні перед своєю жінкою. 

Будь-яка людина, коли (якщо) вона жива, - вона хоче рухатися, хоче вчитися, хоче розвиватися.

Але це не просто пусте бажання споживання інформації, це є ПРИРОДНЕ бажання повноцінного життя.

Повноцінного ЦИКЛУ ЖИТТЯ, коли ти живеш, немов те дерево: ти береш з ґрунту і від сонця всі поживні речовини, ти переробляєш і засвоюєш їх ДЛЯ того, щоб ти підріс, щоб у тебе з'явився ще один листочок, виросла ще одна квіточка (знання=навичка), яка згодом перетвориться на прекрасний ПЛІД.

І все дерево стало ще вищим, більшим і прекраснішим.

У когось цей життєвий цикл є один, але глобальний на все життя: він будує Храм, наприклад.

Чи створює школу Майбутнього.

Чи відроджує Ім'я Свого Роду.

У когось таких циклів може бути декілька за все життя: вони набралися певних знань, засвоїли їх і втілили, побудувавши Дім, або запустили Справу, яка бринить їм всередині (відкрили сімейний ресторан, до прикладу, чи книжкове видавництво), або народили, виховали і виростили прекрасну нову людину (бо для того, щоб дати світові достойну людину, треба мати дуже-дуже-дуже багато різних знань і навичок з різних-прерізних галузей - від швачки до психолога, від кухаря до професора історії, від лінгвіста до перукаря і водія-математика в одному флаконі і тут треба вчитися вважай цілодобово у декількох інститутах одночасно і не забувати функціонувати фізично при цьому)))... ну, або треба мати щастя народитися в потужній заможній родині і тоді хоча б питання професора історії, швачки, кухаря і всіх фахівців, яких можна "запросити за гроші", - це питання буде знято))).

Але яким би не був цей індивідуальний для кожного цикл, він повинен бути ЦИКЛОМ.

І зараз, в наш інформаційний час, ми маємо "невеличку" небезпеку для нашої голови перш за все, бо одразу ж після прийняття інформації цикл тепер переривається.

Більшість з нас тепер живе, немов подряпана вінілова платівка, коли голка, не догравши навіть куплету, на пів слові перескакує на початок музичної фрази...і ми ніколи не здатні тепер дослухати пісню до кінця і зрозуміти і дізнатися, про що ж там співалося, в цьому прекрасному романсі.

І ми пхаємо собі до голови все більше й більше інформації, ми прослуховуємо все більше й більше лекцій, продивляємося купу відео...

щоб нічого.

Щоб зупинитися на першому етапі циклу.

Ну, можливо, відрефлексувати красиво (а головне - дуже емоційно) в соцмережах, бо рівень емоційності допису визначить рівень "лайкабельності" твоїх дописів...

Ну ще отримання швидкої інформації у великих кількостях - це про швидке отримання допаміну, що в наш важкий гіперстресовий час є відносними ліками, але ця відносність є настільки відносністю, що шкода, якої завдає швидка інформація, вже сьогодні виростає гігантським монстром, адже має катастрофічні для нашого мозку наслідки.

Бо постійний процес отримання швидкої інформації без подальшого засвоєння і застосування міняє роботу нашого мозку.

Бо саме тому людина перестає функціонувати гармонійно зі своєю Природою:

Сік з ґрунту тягне, сонечком живиться, а рости, нові пагони пускати, квіти з плодами вирощувати - втратив навички.

Надивився-начитався інформаційного фастфуду, "набув" нових "суперкорисних" знань, поставив "галочку" десь, де "інтелектуали-теоретики" їх собі там ставлять, ті "галочки" - і ... пух...- луснув, як мильна бульбашка без плоду, без наслідку, без жодного результату, без сліду...

І гайда знову читати-дивитися.

Ось, врешті, і все.

Ось і приїхали.

-----

Але.

На наше щастя завжди є оті рятівні "але")).

Бо))!

Ми усе ще живемо на цій планеті, яка створена Творцем (перепрошую, але без тавтології тут не обійтися ніяк) і є на ній для нас живі наглядні моделі, які цвітуть, бринять і розвиваються.

І вони завжди нагадують нам, як треба, щоб було НАСПРАВДІ .

Як оте дерево, наприклад).

Не будь, як "дуб", але будь, як Дерево))))!